Вважається, ніби сучасну банківську систему в Росії дворівнева: ЦБ і комерційні банки. Між тим зараз вже цілком доречно говорити про існування третього рівня, а точніше прошарку між першим і другим. Складають її кілька московських банків: Внешторгбанк, Ощадбанк, Онексімбанк, МФК, "Менатеп", Промбудбанк Росії, "Імперіал", Інкомбанк, "Російський кредит", Столичний банк заощаджень, Токобанк і Міст-банк. Їх особлива роль у банківській системі Росії пояснюється не тільки і не стільки їх величиною.
По-перше, ці банки роблять погоду на фінансовому ринку. Динаміка процентних ставок, обсяги угод ліквідність ринків - все це залежить від поведінки банків цієї групи.
По-друге, клієнти цих банків - найбільші промислові та зовнішньоторговельні підприємства Росії. Саме через ці банки, що знаходяться у голови або вбудовані в фінансово-промислові групи, йде наповнення економіки грошима і організовуються фінансові потоки.
По-третє (це найголовніше), ці банки найбільш близькі державі і найбільш тісно співпрацюють з ним. Виражається це як в їх участі в якості уповноважених у різноманітних державних програмах, так і в тому, що держава безпосередньо або опосередковано бере участь в їх капіталі (в Ощадбанку і Внешторгбанку державний пакет - контрольний). Через ці банки держава має можливість надавати прямий вплив як на фінансових, так і на інвестиційні ринки.
Особливе становище таких, наприклад, банків, як Онексімбанк, "Менатеп", "Російський кредит" або Інкомбанк формально не підтверджуються нічим, крім високої частоти їхнього включення у всілякі списки державних уповноважених. Між тим особливе становище ці банки займають тому, що стали ядром Фінансово-промислових груп. А ось особливе становище Ощадбанку, контролюючого щонайменше два ключових ринку - ринок державних цінних паперів і ринок приватних вкладів, фіксується вже достатньо явно - на Ощадбанк не поширюються вимоги нової редакції Інструкції № 1.
Заступника голови ЦБ Олександра Хандруєва із залу так прямо і запитали: "Ощадбанк - це що, третій рівень?" Хандруєв відповів що, мовляв, так,
Ощадбанк займає особливе становище, але ні про яке третьому рівні мови немає.
Банківська олігархія
Обережність ЦБ цілком зрозуміла. Середніх і дрібних банків переважна більшість, але тим не менш елітні банки справедливо вважають себе господарями становища і поглядають на своїх менших колег зверхньо. Тим залишається тільки точно слідувати за тенденцією, що формується першими банками, оскільки протистояти їй вони в більшості випадків не в силах. На ринку державних або біля державних програм мета рядових банків - спробувати приєднатися до уповноважених. Характерний у цьому сенсі приклад - нещодавнє підключення самарського банку "Солідарність" до обслуговування рахунків місцевих підприємств, що входять у холдинг "Юкос". Із залученням цього банку погодився "Менатеп", одержавши контрольний пакет акцій "Юкоса" на торішньому заставному аукціоні. "Менатеп" заодно зберіг добрі стосунки з адміністрацією області, де розташована основна частина очолюваної банком фінансово - промислової групи.
Втім, такого роду компроміси - явище не дуже розповсюджене. І в більшості випадків відносини між банками різних рівнів дуже складні. Ситуація посилюється тим, що банківська "маса" ще і різнорідна. Є й регіональні банки, яких турбує відтік засобів місцевих компаній на московський ринок. Є вузькоспеціалізовані банки (наприклад, іпотечні або земельні), які намагаються знайти свою нішу на ринку і вимагають від держави цільової, спрямованої підтримки. Усіх їх об'єднує АРБ.
Складність ситуації в якій доводиться працювати АРБ, в тому, що, намагаючись реалізувати інтереси банків, що становлять кількісну більшість, вона змушена часом залишати інтересів банків, які складають більшість якісне, - банківської еліти. І тоді ексцеси, подібні "листа тринадцяти", стають просто неминучими.
Банківська державність.
Якщо вдуматися, проблеми у всіх банків, незалежно від тієї чи іншої групи, загальні. Податки, резерви, відсутність умов для інвестицій, високі кредитні ринки - з цим доводиться стикатися всім без винятку. розходження лише в способах боротьби і в можливості домагатися успішного результату. У еліти і можливостей і способів більше. Просто тому, що на певному рівні розвитку бізнесу змінюється психологія: грубо кажучи, вона з приватновласницької перетворюється в державну. А готовність вирішувати загальнодержавні проблеми якраз і дає банку можливість вести конструктивний діалог з владою. Навряд чи випадково Михайло Ходорковський і Олександр Смоленський залишили пости головних керуючих своїх банків, зосередившись на стратегічних питань взаємодії з промисловістю і державою. а визначення Онексімбанк як приватного банку з державним менталітетом стало вже традиційним.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.bigmir.net/